П’ЯТА ІЛЮСТРАЦІЯ

ВНУТРІШНІЙ СТАН ПОБОЖНОЇ ЛЮДИНИ, ЇЇ СЕРЦЕ – ЦЕ ХРАМ

БОГА ЖИВОГО. У НЬОМУ ПЕРЕБУВАЄ

ПРЕСВЯТА ТРОЙЦЯ

Тепер у серці помилуваного й через Святого Духа просвіченого грішника перебуває Пресвята Тройця: Бог Отець, Бог Син і Бог Святий Дух. Бо так говорить Сам Ісус Христос: “… хто любить Мене, той слово Моє збереже; і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього і оселю сотворимо у нього” (Ін. 14, 23). Таку славу, такий привілей та звеличення пізнав християнин, який поєднався з Богом, став обмитий зі своїх гріхів Кров’ю Ісуса Христа, – та з вдячності до свого Господа за дароване спасіння понад усіх і все любить Божого Сина і дотримується Його повелінь!

У такій особі оселяється вічне Божество. Отець любить її ради Свого Сина. Бог Отець, Бог Син і Бог Дух перебувають у серці спасенних людей, як про це і говорить апостол Павло: “Хіба ж не знаєте, що ви – храм Божий і Дух Божий живе у вас? Якщо хто зруйнує храм Божий, того покарає Бог: бо храм Божий святий, а цей храм – ви” (1 Кор 3, 16-17). “Ви – храм Бога Живого, як сказав Бог: “Оселюся в них, і ходитиму в них, і буду їхнім Богом, і вони будуть Моїм народом” (2 Кор. 6, 16).

Поруч Пресвятої Тройці ми бачимо на цій ілюстрації ще хрест Ісуса, якого християнин має носити у своєму серці і ніколи не забувати про нього. Страждання та смерть Сина Божого залишаться навіки тією основою, на якій він будує своє життя, будує свою віру і вічну надію, і яка є джерелом його любові Бога та ближнього.

Маючи таку благодійну і неподільну спільність із Пресвятою Тройцею, і насолоджуючись духовними благословеннями, віруюча людина повинна постійно пригадувати собі, у який же спосіб вона, як грішна особа, прийшла до цього блаженного стану, і Хто дарував їй цю благодать… Відповідь тут єдина: через розп’ятого Ісуса Христа, Який Своєю смертю на Голгофському хресті примирив і поєднав її з Богом. Син Божий, з одного боку відвернув від віруючої людини вічне прокляття та смерть своїми стражданнями та смертю, а з іншого – з’єднав і дарував їй благодать, спасіння і життя вічне. Його благодаттю й заслугами ми стали новим створінням, у якому Бог має уподобання, як у Своїх дітях.

Замість попередніх головних смертних сімох гріхів, що займали серце грішної людини й були знаряддям диявола, тепер ми бачимо в цій людині протилежні тим гріхам чесноти, а саме: смирення, любов, щедрість, чистоту, добродійність, поміркованість, тверезість, терпеливість, лагідність і побожність. Тепер треба всіма силами старатись перебувати у Христовій науці і дотримуватись її: Вірити в Сина Божого; любити Його всім серцем, усією своєю душею, з усієї своєї сили та всім своїм розумом; наслідувати Його в усьому й уподібнюватися Йому. Через нашу вірність, любов і дотримування Його Святого Слова, Бог Сам обіцяв прийти до нашого серця й зробити там для Себе оселю.

Любімо нашого Спасителя, бо Він нас перше полюбив. “І ми пізнали любов, що має до нас Бог, і увірували в неї. Бог є любов, і хто перебуває в любові, перебуває в Бозі і Бог у ньому” (1 Ін. 4, 16). Уже в цій юдолі земній ми можемо так близько приступити до Бога, що отримати блаженну спільність із Ним, ми можемо мати вечерю з Дорогим Ісусом Христом. Досвідчуймось у такій близькій спільності з великим і славним Господом. Стараймось якнайближче бути перед Його святим обличчям. Віддаймося Йому цілком на служіння, пробуваймо в Ньому, і тоді Сам Бог замешкає в нас. Усе довкола нас дочасне й тлінне, цілий світ промине зі своїм блиском і славою, – але Бог, і Господь Ісус Христос, і Святий Дух навіки залишаться в нашому серці. Бо “хто з’єднується з Господом, той є один дух з Господом” (1 Кор. 6, 17). Так, Бог дав нам найбільші й найдорожчі обітниці, щоб через них ми були причасниками Божого єства, віддалившись від пануючого в світі розтління похіттю (Див. 2 Пет. 1, 4).

Непохитно вірмо в Ісуса Христа, постійно перебуваймо у Святому Євангелії й молитві, самовіддано працюймо для Його слави, щоб згодом ми могли бачити Його. “Хто вірує в Мене, – каже Христос, – має життя вічне” (Ін. 6, 47).

МОЛИТВА

Святий, невимовної любові й достойності Боже, Отче Твого Єдинородного Сина, а нашого Господа Ісуса Христа! Як міцно Ти полюбив нас, грішних людей! Як багато Ти пожертвував у Своїй безмежній любові для нас, грішників! Як щедро Ти нас ущасливив і потішив у Своєму Синові Ісусі Христі.

Ти бажаєш жити в мені, Ти прагнеш перебувати в моєму серці, – а я в Тобі, Боже! Як же ти близько споріднив мене із Собою, із Всесильним Богом! Я маю “сповнитися всією повнотою Божою” (Еф. 3, 19), і чи за це я не повинен любити Тебе всім своїм серцем, усією своєю душею, зі всіх своїх сил та всім своїм

розумом? Наділи ж мене силою Святого Духа й дозволь мені бути цілковитою любов’ю, як і Ти Сам є досконалою любов’ю!

Допоможи мені, Святий Боже, все більше й більше відчувати Твою близькість! Нехай Святий Дух із кожним днем усе тісніше з’єднує мене з Тобою. Нехай ніщо й ніхто не розлучає мене більше від Твоєї любові. Утримуй моє серце в чистоті та святості, щоб воно було Твоїм вічним храмом. Нехай мій дух поривається до Тебе й Твого Небесного Царства, щоб таким чином я любив тільки Тебе, а все інше вважав за ніщо. Освяти мене, щоб я в усьому бачив і знаходив Твій святий провід, непохитно Тобі служив, і все зносив ради твого імені.

Господи, бажаю, щоб Ти був для мене єдиним і всім, – щоб Ти був Богом мого серця, мого життя та всіх моїх думок, слів і діл навіки, Христа ради!

Сховай мене, мій Боже,

До Себе пригорни;

Бо хто спастися може

Від зла і сатани?

 

Безпечний я з Тобою,

Як віє буревій,

Заступиш Ти Собою

Мене, о, Спасе мій!

 

В спасінні, що від Бога,

Я впевнений цілком.

І повну перемогу

Господь дає над злом.

 

Бо Він мій Спас від злого,

Мій щит від ворогів;

В Крові Христа Самого

Я звільнений з гріхів.

 

Та ось вже незабаром

До Тебе я піду,

І повне щастя даром

У небесах знайду.

 

Про все, що прагнув знати,

Про що лиш чув в житті,

Там буду оглядати

Всі творива святі.